Погана поведінка дитини чи реакція на щось інше?
Іноді ми просто не помічаємо істинного цільового призначення поведінки нашої дитини й відразу класифікуємо її як негативну. Але тільки-но ми починаємо розуміти її мотивацію, вона вже не виглядає такою поганою. Наприклад, припустимо, що батьки дитини вже довгий час зляться один на одного. Дитина відчуває їх напруження й реагує по-своєму. Ставши «емоційною губкою» в сім’ї, вона починає неусвідомлено помічати, що, тільки-но робить щось погане (або навіть починає хворіти), її батьки перестають сваритись. Чому так відбувається? Батьки отримують можливість зосередитись на негативній поведінці дитини й відволіктись від власних проблем – така зайнятість дозволяє їм трохи заспокоїтися, залишивши на час взаємні дорікання та непорозуміння. У підсумку дитина виростає зі знанням конкретного та дієвого способу того, як зберігати стосунки своїх батьків гармонійними – самій мати якісь проблеми. Треба підкреслити, що це відбувається неусвідомлено.
Тому зробіть крок назад і постарайтеся проаналізувати, чи не є поведінка вашої дитини реалізацією певного «сценарію». Чи не є її поведінка відбиттям того, що члени родини перестали чути один одного? Чи допомагає вона іншим уникнути зосередженості на самих собі, особистих проблемах або на своїй некоректній поведінці? Якщо так, то така модель поведінки називається «злиттям». Як каже Джеймс Леман, діти протягом життя уважно спостерігають за батьками та інтуїтивно осягають певні речі, яких потребує їхня сім’я для збереження стабільності та життєспроможності. Отже, вони будуть проявляти (а іноді й неусвідомлено імітувати) погану поведінку і, якщо це знадобиться, стануть яскравою основою сім’ї. Як тільки ви зрозумієте, що поведінка дитини слугує певній меті, то зможете роздивитись її зовсім в іншому ракурсі.
.png)
.png)
.png)
Коментарi