24 лютого – день, коли серце країни б’ється в унісон зі спогадами, болем і надією.
24 лютого – день, коли серце країни б’ється в унісон зі спогадами, болем і надією.
24 лютого 2022 року стало тим ранком, після якого світ уже не був таким, як раніше. Це день, що навічно закарбувався в нашій пам’яті, змінив хід історії, переплів долі мільйонів, зруйнував наші плани та мрії, розділив життя на «до» і «після». Це шрам на серці, що болить з кожним новим вибухом, із кожною втратою.
У перші хвилини повномасштабного вторгнення ми залишилися наодинці зі своїм страхом. Коли небо здригалося, серця билися так само гучно. Розгубленість, невідомість – напевно, це було в кожному з нас. Але вже за мить страх відступив перед нашим єднанням. Мільйони людей, які вчора були незнайомцями, простягнули одне одному руку допомоги. Волонтери, лікарі, рятувальники, військові стали світлом у найтемнішій ночі. За мить ми стали народом, одним цілим, одним серцем, що б’ється в унісон.
З того ранку ми стали навіть дихати інакше. Навчилися відрізняти відлуння «прильоту» від грому, спати в коридорах, мати запас води та тримати телефони зарядженими. Але найголовніше — ми навчилися бути поруч, навіть якщо між нами сотні кілометрів. Цей день об’єднав мільйони голосів у спільному прагненні: вистояти, вижити, відстояти, жити, берегти, пам’ятати.
Ця війна триває вже 11 років – із 2014-го, коли ворог уперше ступив на нашу землю. Вона зруйнувала міста й села, відібрала в нас найкращих, але не змогла зламати головного – нашу віру. Війна триває, але триває й життя. Під звуки сирен народжуються діти. Під уламками бетону проростають квіти. Під вагою втрат зберігається віра, надія та любов. Війна принесла біль, який не виміряти цифрами, порожні ліжка, зруйновані будинки, розірвані та спалені фотоальбоми, листи та повідомлення, які так і не дійшли до адресатів. Та водночас вона відкрила у нас глибини, про які ми самі не підозрювали. Глибини любові, взаємодопомоги, сили.
Українці – це нація, що навіть крізь руїни шукає життя, що навіть у мороці тримає світло. Ми навчилися цінувати кожну мит
Коментарi